«Коли мене між іншим питають: „А що ви закінчили?“ – трохи незручно відповідати: „Оксфордський університет“», – розповідає Катерина Пилипенко, що півроку тому повернулась у Київ із дипломом Оксфорда за спеціальністю «прикладна лінгвістика».
Про таких студентів англійською кажуть high flyer («птах високого польоту»): рік в американській родині за програмою FLEX, призові місця на фінальному етапі Всеукраїнської олімпіади з англійської мови декілька років поспіль, відмінне навчання в Києво-Могилянській академії… Зовсім не випадково, що вона закінчила магістратуру одного з найкращих у світі університетів.
– Розкажіть, як ви вирішили вступати до закордонного вишу і чи орієнтувалися на Оксфорд із самого початку?
– Як і багато моїх друзів, я подала заявку з відчуттям «А раптом візьмуть?», особливо ні на що не сподіваючись.
На той момент я, студентка 4-го курсу відділення філології, вже викладала англійську. Мене цікавила теорія, на якій базуються педагогічні прийоми і методики, і в ресурсному центрі для викладачів англійської в нас, у «Могилянці», я випадково дізналася, що є така спеціальність – «прикладна лінгвістика і засвоєння іноземних мов» (англ. Applied Linguistics and Second Language Acquisition), на якій саме це і вивчають. І що закордоном можна отримати ступінь магістра за цим фахом.
Тоді я почала шукати відповідні програми – так Оксфорд опинився в моєму списку університетів, поряд із Вестмінстерським і декількома американськими університетами.
– Процедура вступу була важкою?
– Не надто. Окрім оцінок, довжелезної анкети і мовного сертифікату, Оксфорд вимагає два зразки академічного письма. Їх довелося писати з нуля, використовуючи наявні ресурси того ж ресурсного центру для викладачів англійської. Мої викладачі, на жаль, мало що могли сказати з приводу прикладної лінгвістики, а особливо засвоєння іноземних мов, але наукові статті, до яких я мала доступ через могилянську бібліотеку, дуже допомогли мені.
Потім була невеличка співбесіда через «Скайп», для якої вони теж стали в пригоді.
– Чи правда, що під час співбесіди кандидатові ставлять надважкі та дуже заплутані питання?
– Мене нічого несподіваного не питали. Тільки стандартні питання в стилі «Як ви бачите себе в цій галузі?» і питання на базове розуміння спеціальності. Добре, що я попередньо прочитала наукові статті, бо розповідь про українську філологію навряд чи влаштувала б приймальну комісію.
– Як вступити до Оксфордського університету? Які поради ви можете дати?
– По-перше, потрібен якісний мотиваційний лист. Ви маєте чітко пояснити, чому саме цей виш і саме цей фах.
У моєму випадку, я думаю, спрацювало те, що я в принципі не могла отримати освіту за потрібним мені фахом ніде в Україні. Я мала досвід викладання, і мене цікавило його теоретичне підґрунтя – приблизно так я і написала в мотиваційному листі.
По-друге, треба зібрати максимум інформації про свою майбутню спеціальність – читати наукові статті у вашій галузі, дивитися, хто викладачі й у чому полягають їхні наукові інтереси. Одне з моїх найбільших англійських «відкриттів» – це те, що конкретні викладачі більш важливі, ніж список предметів. Адже вони значну частину свого робочого часу присвячують дослідженням своїх тем, і через це їхні студенти завжди будуть у курсі останніх досягнень у галузі, на якій спеціалізується викладач.
По-третє, ніколи не рано почати підготовку документів. Я вступила до британського, а не до американського університету, зокрема, через те, що виготовлення довідок необхідного формату зайняло суттєво більше часу, тож я просто не вклалась у потрібний строк.
Тому, щойно у вас виникає така ідея – вступити до закордонного університету, негайно дізнавайтеся, які документи для цього потрібні, і, найголовніше, скільки часу піде на їх підготовку.
– Добре, про документи і викладачів з’ясували. Чи існують якісь «підводні камені» щодо вступу саме до Оксфорда?
– Так, звісно. Не треба недооцінювати роль коледжу – це стосується саме Оксфорда та Кембриджа. Хоча магістри і справді більше часу проводять на кафедрі, все одно жити поруч з однокурсниками веселіше.
– Коледж? Це хіба не те саме, що університет?
– Ні, наразі ні. У минулому кожен коледж був окремим міні-університетом, але зараз усе змінилось. Це своєрідні структурні одиниці університету, проте вони суттєво відрізняються одна від одної. Наприклад, в одному коледжі може бути багато грантів, в іншому – зовсім не бути. Кожен коледж має свою бібліотеку, свої традиції, свої гуртожитки і спортивні майданчики або, скажімо, корти для сквошу. Кожен коледж має свій набір спеціальностей і своїх викладачів. Тому, наприклад, географія, що її викладають у коледжі святої Анни, може дуже відрізнятися від географії у коледжі Церкви Христа (Christ Church College).
– Який коледж обрали ви?
– Насправді, на той час я не знала всіх цих тонкощів і просто обрала опцію «будь-який». Мені пощастило, але, взагалі, не раджу так робити. Має сенс попередньо дослідити, який коледж буде для вас найбільш зручним, і одразу записуватись туди.
Університет розподілив мене до Хартфордського коледжу (Hertford College). Він розташований у центрі міста, що було зручно. Ще там є відомий міст Зітхань, на фоні якого полюбляють фотографуватися туристи.
Хоча були й свої недоліки. Наприклад, у моєму коледжі не було жодного зі студентів моєї спеціальності, тому не було такого community feel («відчуття громади»), як у інших. Мій коледж також не мав гуртожитків для сімейних пар, тому ми з чоловіком мали знімати загальноуніверситетське житло, що було трохи далі від центру. Бібліотека коледжу була історичною і абсолютно мені не підходила. Хіба що я там працювала part-time («не на повний день»), але це вже зовсім інша історія J
– На повний робочий день не думали влаштуватися?
– Власне, я і влаштувалася. Іще під час навчання мене взяли викладачем англійської до невеликої мовної школи, а після захисту магістерського диплому я отримала професійний сертифікат для викладачів CELTA. Зважаючи, що не носію мови отримати роботу викладача англійської досить складно, мабуть, мій диплом із написом Oxford University переконав керівництво взяти мене.
Оксфорд – просто ідеальне місце для викладача англійської, і мені дуже подобалася моя робота. Різні курси, різні групи… Багато безкоштовних тренінгів і можливостей для розвитку.
Проте весь рік чоловік мав працювати на двох роботах, аби ми трималися на плаву. І перспектив отримати щось краще без додаткової освіти він не мав, адже його фах не пов’язаний із викладанням. Оксфорд – невелике місто, і тут важко знайти роботу не в університеті. Тому через півтора роки ми вирішили все-таки повернутися в Україну.
– І які перспективи відкриває Оксфордський диплом сьогодні ?
– Викладач англійської – в принципі не надто прибуткова професія, але мій диплом зіграв суттєву роль. Навіть під час кризи я змогла отримати запрошення на співбесіду від трьох-чотирьох провідних мовних шкіл Києва з пристойними пропозиціями щодо зарплати. Зараз я поєдную роботу методистом у видавництві Pearson із викладанням корпоративної англійської в Grade Education Center. Робота цікава і навряд чи мені би вдалося її отримати без оксфордського диплому.
Загалом, оксфордський диплом – це дуже якісна інвестиція, повірте. Вона варта того, щоб не боятися подавати документи до Оксфорду. Особливо не треба боятися тим, хто добре підготував свій мотиваційний лист та підтягнув академічне письмо.
1 comment
Дякую за докладне інтерв`ю! Те, що здається неможливим, таки можливе..
Тепер писатиму мотиваційні листи один за одним, задля практики 🙂